Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року було запроваджено перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток юридичними особами.

Проте, цей Закон залишив не вирішеними такі питання:

• яким є юридичне значення відбитку печатки та наслідки непроставлення відбитку печатки;
• яким чином суб’єкти господарювання можуть або ж повинні дізнаватися про те, чи обов’язковим є використання печатки їх контрагентом.

З метою вирішення вищенаведених питань 23.03.2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними-особами підприємцями» № 1982-VIII. Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, а саме 20 липня 2017 року.

Ним запроваджуються наступні положення:

• із законодавства виключаються вимоги про обов’язкове використання печаток (незалежно від їх наявності у суб’єктів господарювання);
• незалежно від того, чи використовує суб’єкт господарювання печатку у своїй діяльності, відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документу, який подається від імені суб’єкта господарювання органу державної влади або органу місцевого самоврядування;
• виключається можливість визнання документу (угоди, правочину) недійсним (неукладеним, невчиненим) у зв’язку з відсутністю відбитку печатки;
• виключається необхідність використання печаток у взаємовідносинах суб’єктів господарювання з державними органами та органами місцевого самоврядування;
• встановлюється адміністративна відповідальність за вимагання державним органом або органом місцевого самоврядування наявності відбитку печатки на офіційному документі.

N.B. Разом з тим, норми Закону України «Про Депозитарну систему України» в частині складення реєстру власників іменних цінних паперів залишилися без змін. Тобто, наявність документів, засвідчених печаткою, вимагатиметься і надалі.

Протягом трьох місяців з дня набрання чинності Закону Кабінет Міністрів України, Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади зобов’язані привести та забезпечити перегляд своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.